![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Mar. 21st, 2022
Про всякую Анну Карамазову
Mar. 21st, 2022 10:57 pm"...Один добрий знайомий описав історію спілкування зі знайомими інтелігентами з Петербурга, які на питання, як вони ставляться до того жахіття, що коїть російська армія в Україні, відповіли ддослівно так: "ну подумаешь жертвы в мирных городах от бомбежек, а вы представьте - какие душевные терзания испытывает летчик, которого отправляют бомбить мирные города".
"Душевные терзания", туди його мать! То ми ж тепер маємо обійняти того нещасного льотчика з його розтерзаною душею, розцілувати і плакати з ним в обнімку? Серйозно?
І от тут я зрозумів, що мені так муляло в російській класичній літературі - це індульгенція на вбивство. Достоєвський на 500 сторінках виправдовує Раскольнікова і намагається викликати в читача жаль до нього, замість того, щоб за пів-сторінки здати цю паскуду в поліцію. Вся російська культура і література зокрема - це про те, як знайти відмазку власній участі в нелюдській жорстокості, дичині, вбивстві, гвалтуванні, грабунку, як виправдати свою мерзенність і нездатність невиконати злочинний наказ або ж слабкість не піддатися жорстокій спокусі.
Інтелігентів з Пітера не цікавить, що льотчик може не виконати наказ. Що може відмовитися робити те, що йому поручили. Що має понести відповідальність за той злочин,, який він вчинив. Що те, що він вчинив - це ЗЛОЧИН.
Це - не література.
Це - мануал по самовиправданню злочинців та співучасників. Це посібник з перекладання відповідальності та виправдання власної безвідповідальності.
Ось що це таке.
Чи можна це читати? Так, і навіть треба, для розуміння моделей поведінки російських загарбників. Знати і розуміти ворога - необхідно.
Але це не те, на чому треба виховувати дітей. Тому є ВИМОГА до міністра Міністерства освіти і науки України попрацювати над тим, щоб українські діти після війни не виховувалися на таких "творах" в школі.
Бліде як смерть обличчя Достоєвського зазирає до кожної школи через діру від артилерійського снаряду, а "народ-богоносець" Льва Толстого підтримує і виправдовує будь-які військові злочини своїх вояків"(с)
"Душевные терзания", туди його мать! То ми ж тепер маємо обійняти того нещасного льотчика з його розтерзаною душею, розцілувати і плакати з ним в обнімку? Серйозно?
І от тут я зрозумів, що мені так муляло в російській класичній літературі - це індульгенція на вбивство. Достоєвський на 500 сторінках виправдовує Раскольнікова і намагається викликати в читача жаль до нього, замість того, щоб за пів-сторінки здати цю паскуду в поліцію. Вся російська культура і література зокрема - це про те, як знайти відмазку власній участі в нелюдській жорстокості, дичині, вбивстві, гвалтуванні, грабунку, як виправдати свою мерзенність і нездатність невиконати злочинний наказ або ж слабкість не піддатися жорстокій спокусі.
Інтелігентів з Пітера не цікавить, що льотчик може не виконати наказ. Що може відмовитися робити те, що йому поручили. Що має понести відповідальність за той злочин,, який він вчинив. Що те, що він вчинив - це ЗЛОЧИН.
Це - не література.
Це - мануал по самовиправданню злочинців та співучасників. Це посібник з перекладання відповідальності та виправдання власної безвідповідальності.
Ось що це таке.
Чи можна це читати? Так, і навіть треба, для розуміння моделей поведінки російських загарбників. Знати і розуміти ворога - необхідно.
Але це не те, на чому треба виховувати дітей. Тому є ВИМОГА до міністра Міністерства освіти і науки України попрацювати над тим, щоб українські діти після війни не виховувалися на таких "творах" в школі.
Бліде як смерть обличчя Достоєвського зазирає до кожної школи через діру від артилерійського снаряду, а "народ-богоносець" Льва Толстого підтримує і виправдовує будь-які військові злочини своїх вояків"(с)