ernestine_16

"Завтра зранку ти відкриєш очі. Розпочнеться День Незалежності.
Ти відкриєш соцмережі і побачиш речі, що стали звичними для тебе і дивом для всієї планети.
Ти побачиш, як твої друзі, скинувшись, купують щось для фронту. Або гуртом відбудовують чиюсь зруйновану вибухом домівку. Або рятують котиків зі згорілих селищ.
Ти побачиш чергове відео від наших військових, які танцюють і жартують там, де будь-хто в світі плакав би. Ти побачиш світлини із пекла і людей, які в цьому пеклі стали небезпечнішими за усіх чортів.
Ти вийдеш на вулицю, і у черзі за кавою будеш стояти між військовим, який ще позавчора клав «воги» на ворожу піхоту, і лікарем, який у лютому оперував поранених дві з половиною доби поспіль, після чого трохи покемарив в кабінеті і продовжив працювати на ентузіазмі, никотині і словах «так треба».
Ти повернешся додому і заглянеш у дзеркало. Ти побачиш там людину, яка знає, як виглядають шрами на душі.
Ти пам‘ятаєш, звідки кожен шрам.
Цей шрам – та ракета, що рознесла будинок за два квартали. Цей – перші фото з Бучі. Цей – «Азовсталь». Цей – кум, що не повернеться з-під Бахмута.
Так виглядає незалежність. Вона не у віршах і не у співах. Вона у діях. У вчинках людей.
А вчинки – це завжди шрами.
Завтра зранку ти відкриєш очі. Розпочнеться День Незалежності.
За два дні зранку ти відкриєш очі. Розпочнеться День Незалежності.
За три дні зранку ти відкриєш очі. Розпочнеться День Незалежності.
Ти і є Незалежність. Кожен день твій"!(с).

"Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря..."(Т.Г.Ш.).

Позитивна історія України
"Коли я вчився у школі, історію України викладали як таку, що не можна читати без брому – суцільний потік трагедій та поразок, взаємопоборювань і прорахунків.
Учора потрапив на очі черговий пост на ту же тему – руїна, безлад, інтриги, це така карма, ми пропащі і безпорадні.
Щось мене вкурвило, і я вирішив накидати альтернативну історію України – яка складається тільки з перемог і досягнень. Я отримав задоволення та приплив оптимізму, доки писав. Сподіваюся, вам тоже сподобається.
...Після нападу і поразки від монголів руські князівства вступили у союз з молодою Литовською державою. Союз був цілком успішний – руська культура, право та релігія були панівними або рівноправними з литовськими. У 1362 році на Синіх Водах русько-литовське військо завдало поразки Золотій Орді і фактично відвоювало Київщину, Поділля, Середнє Подніпров’я. Усі три Литовські статути (1529, 1566, 1588) спочатку видавалися руською мовою, і тільки згодом за потреби перекладалися латиною або польською.
Після того, як під час Люблінської Унії 1569 року інтереси руських земель було зневажено, русини починають будувати свій політичний проект. Засновуються братства як політично-економічні об’єднання. Створюється власна школа світового рівня для підготовки національної еліти у Києві, під яку виділяється найдорожча ділянка в самому центрі міста. Розвивається друк книжок руською мовою. Реалізується широка освітня програма – по всій країні відкриваються школи. Діти руської шляхти та козацької старшини, окрім Києва, навчаються в університетах Польщі та Європи.
Порубіжне військо нової Речі Посполитої стає збройними силами нової нації – Сагайдачний особисто бере під захист Київське братство (що також означає монастир, школу, типографію тощо). Будується соціальна інфраструктура для вояків – госпітальна база в Тарахтемірові, будинок догляду за козаками похилого віку у Межигірському монастирі.
Відновлюється самостійна православна церква з центром у Києві (1620).
Козаки під проводом Сагайдачного виступають важливою самостійною силою у війнах з Московією (Московський похід 1618 року) та Туреччиною (Хотинська битва 1621).
Запорожці та реєстрові козаки набувають бойового досвіду і зав’язують міжнародні контакти у європейських війнах, зокрема, під час Тридцятилітньої війни. Ведуть активну зовнішню політику – здійснюють інтервенції та беруть участь у боротьбі за престоли Молдови та Криму.
1648 року здійснюється успішне повстання проти Речі Посполитої з метою утворення автономної держави у складі республіки. Після відмови поляків проголошується незалежна держава, яка у формі Гетьманщини зберігає автономію та діє до 1764 року. Європейську пресу і літературу заполонили статті та книги про козацьку націю, ватажків та битви.
Українці та українські землі потрапляють у фокус європейської політики – саме тут зійшлися найсильніші імперії того часу (Туреччина, Річ Посполита, Росія, Швеція), і кожна з імперій бореться за прихильність козаків та козацького війська.
Попри регулярні бойові дії, що прокочуються українськими землями, буйним цвітом розквітає самобутня українська культура. Пишуться літературні твори, картини, будуються церкви, полкові та сотенні канцелярії, маєтки у самобутньому стилі українського бароко.
Типовий український полковник, окрім бойового вишколу та досвіду, має гарну класичну освіту (читав Цицерона та Овідія в оригиналі), володіє кількома мовами, має смак до красивих речей, не байдужий до доброї музики та поезії, часто сам музикує, співає, пише вірші.
Після ліквідації Гетьманщини українська старшина добре пам’ятає та культивує своє козацьке минуле («Історія Русів»), розвиває свою правову систему («Права за якими судиться малоросійський народ»), бере активну участь у внутрішньополітичній боротьбі імперії з метою збереження автономії.
Військо Низове Запорізьке діє як автономне утворення до 1775 року. В останні роки існування самоврядна територія Війська охоплює майже всю сучасну Центральну та Східну Україну. Військо залишається одною з останніх республік в тогочасній абсолютистській Європі - поруч із Польщею, Нідерландами та Венецією.
Після 1775 року значна частина козаків зберігають автономію, особисту свободу, мову, самоуправління у межах Турецької чи Російської імперій – або як воєнізований стан, або як торгові чи спеціалізовані стани (чумаки, лоцмани на дніпровських порогах тощо). Від середніх віків і до середини 19 ст. більше 50% суходільних товарних перевезень в Україні здійснювалося чумацькими караванами.
Продовжує розвиватися українська культура. 1798 року видається «Енеїда» Котляревського. Українська шляхта Слобожанщини спонсорує утворення Харківського університету (1805), який стає важливим центром дослідження, збереження та розвитку української культури.
Перші українські промисловці та капіталісти – династія Симиренків - чітко декларують свою українську позицію, називаючи свої пароплави на Дніпрі (1851) «Українець» та «Ярослав Мудрий». Запроваджують широке шкільне навчання для дітей своїх працівників. У 1860 році брати Симиренки спонсорують перше масове видання віршів засудженого по політичній статті художника та поета Тараса Шевченка..."(с)

"Не обязательно, чтобы твои предки были родом из Украины, чтобы ненавидеть и не понимать всю мерзость, которая исходит от россии" ( из ФБ).

"У суботу, 14 квітня 1888 р. о 8-й годині 30 хвилин у лікарні Вілліє при Військово-медичній академії, на лікарняному ліжку помер 41-річний мандрівник у вишиванці Микола Миклуха-Маклай, вчений-антрополог, знавець тринадцяти мов, чиє ім`я носить 300 км узбережжя о. Нова Гвінея - Берег Миклухо-Маклая.
Народився нащадок козаків Микола Миклухо - Маклай 17 липня 1846 р в Малині на Житомирщині. За часів Хмельницького його пращур шотландський лицар Майкл МакЛей одружився з дочкою курінного отамана Охріма Макухи (Миклухи). Того Охріма, який разом із синами Омельком, Назаром і Хомою воював проти поляків; у якого Назар, панночку покохав і на бік ворога став. Вночі брати пробралися до фортеці, щоб викрасти Назара та покарати козацьким судом, але наткнулися на польську варту. Хома (молодший) наказав братові доставити зрадника батькові, а сам бився до загину. Охрім-таки покарав Назара. Цей епізод став основою повісті «Тарас Бульба», яку Микола Миклухо-Маклай завжди возив із собою.
Батько Миколи Миклухо-Маклая – випускник ніжинського ліцею, начальник петербурзької залізниці, був добре знайомий із творами Т.Шевченка. Він вислав 150 карбованців (половину річної зарплати) Шевченкові у вигнання, за що був звільнений з роботи і мав йти під суд, але 40-літній українець помер від туберкульозу, лишив удову та п’ятеро дітей. Мати - з польсько-німецької родини лікаря Беккера, її родичами були Гете і Міцкевич. Хворобливий трирічний Миколка, вражений смертю татка, почав заїкатися. Втім, крихке здоров’я не завадило Миколі отримати освіту, вступити до вишу, але у 1864 р. за участь у виступах студентів був виключений із Петербурзького університету без права вступати до іншого вищого навчального закладу Росії. І ніколи б не одержав він дозволу на виїзд за кордон, якби не роман українця з фрейліною царя, на яку імператор поклав око. Довелося Миколі здобувати вищу освіту за кордоном: Гайдельберг, Лейпціг, Єн, був асистентом відомого природознавця Ернста Геккеля.
Сьогодні 12 онуків, правнуків, праправнуків Миколи Миклухо-Маклая живуть в Австралії та вважають себе українцями, очолюють Товариство українців Австралії. Старійшина цього роду - диктор австралійського державного телебачення Роберт Миклухо-Маклай, ще за радянських часів (1980 і 1988 рр.) був у Києві, він таємно вночі на таксі за долари промчав до Малина, щоб сфотографувати будинок, де народився його дід-українець"

Hanna Cherkasska

 "- Есть такое понятие «когерентное (цельное) знание».

Это когда Вы можете объяснить любой элемент Вашего знания через любой другой его элемент, и все вместе - через центральную идею, которая и образует целостность.

"В самые тяжелые дни 14-го года не было вот этого липкого ощущения ужаса от собственного бессилия. Было четкое понимание - нужно взбодриться, нужно быстрее, нужно больше, каски-броники-аптечки, 2000 км за сутки, бегом-бегом, нас много. Ощущение ужаса стало появляться сейчас, в 2019. Когда непредсказуемый аматор едет на сложнейшие переговоры.

И поймите меня правильно, это не страх и не паника. Это - крайняя степень нервного переживания за нашу с вами страну.

С этим ужасом нужно бороться привычным путем - нужно взбодриться, нужно собраться, нас много, мы вместе прошли 14-й, мы вместе сможем ему обозначить нашу позицию.

"В общем еще раз напоминаю, что Минские договорённости были подписаны с нашей стороны не для того чтоб их выполнять, а для того чтоб остановить бойню и российское вторжение в 2014 году. И нам нужно было ждать окно возможности для возвращения ОРДЛО под контроль Украины. Это может быть и смена власти в РФ, и развал России, как СССР, и изменение геополитических условий и многое другое. Но Владимир Зеленский этого не понимает, а тех кто бы ему это мог объяснить, к сожалению, нет возле него. Я подозреваю, что Зеленский хочет, как лучше. Но видимо он забыл поговорку "Благими намерениями устлана дорога в ад". Поэтому очень бы не хотелось, чтоб его инициативы закончились катастрофой для государства. И если лично для шестого президента в этом не будет ничего трагичного, то для государства Украины эта история может закончится крахом. А мы этого не допустим. Всеми возможными способами. Поэтому не паникуйте, а изучайте действия власти и помните, что согласно статье 5 Конституции Украины единственным источником власти в Украине есть народ. Так что в случае необходимости народ смоет все то что угрожает Украине. Уже несколько раз так и было. Сохраняйте спокойствие, не паникуйте и анализируйте всю информацию."(с).

"...То, что произошло на Майдане (24.08)... Это даже не обрушение рейтинга. И не потеря легитимности.
Это всё не правильные слова. Рейтинг, конечно, поплыл. Но не обрушился.
И легитимность никуда не делась - у президента, избранного тремя четвертями страны, легитимности хоть отбавляй.
Это было событие другого порядка.
Это было осознание того, что власть не принадлежит этой реальности.
Что она существует в каком-то своем параллельном, измерении. И со страной не соприкасается никак. Совершенно.
Вот просто нет никаких точек пересечения.
Ну не Тина же Кароль на крыше и не девушка с тарелкой являются точками соприкосновения этой сериальной власти с этими мужиками в камуфляже.


Правительство на другой планете живет, родной..."(с)