Мебеля

"Однажды Георгий Павлов, управделами Брежнева, приобрел для резиденции патрона заграничную мебель аж за миллион долларов. Но генсек рвение не оценил. «Что я вам, арабский шейх?!» - возмутился Леонид Ильич. И потребовал сделать заказ отечественным производителям, - поделился историей Стефанович. - Павлову объявили взыскание, но встал вопрос - что делать с мебелью, приобретенной за народную валюту? На одном из заседаний Политбюро слово взял Эдуард Шеварднадзе: «Есть у меня на примете человек. Скульптор, лауреат Ленинской премии, молодой парень Зураб Церетели. Его родственник, архитектор Посохин, строит по всему миру посольства СССР, а Церетели их оформляет. Он годами живет за границей, принимает частные заказы и вполне может решить нашу проблему».

Церетели вызвали в ЦК КПСС. «Зураб Константинович, - сказали ему, - есть партийное задание. Мы знаем, что у вас в Грузии имеется особняк, где планируете создать свой музей. Вы должны приобрести у нас для него обстановку. За миллион американских долларов!» Церетели улыбнулся: «Вообще-то я беспартийный. Но просьбу такой уважаемой организации, разумеется, выполню». Официально доллар тогда стоил 60 копеек. Но на черном рынке его продавали один к четырем. Кстати, Церетели на тот момент не исполнилось еще и 30"(с).

Як не соромно!

Перед станцией Фундуклеевка, нас предупредили, будет остановка"им.Т.Шевченко", стоянка целых 15 минут.
Очень советовали выскочить, набрать на перроне пирожков с маком - ну очень их хвалили.
Весь вагон был тоже в курсе, высыпали, образовали мобильную очередь.
И шо?
В нарядной фабричной упаковке с алыми маками оказался неплохой на вкус маковый рулет - сделанный, однако, в Киеве - как заявлено на упаковке, "традиции с 1920 года". Угу, хм, щас: в составе рулета и пальмомаслице, и прочие добавки, вряд ли известные пекарям 100 лет назад.
А вот хваленые маковые булочки местного производства - очередной "какойтопозор". Хорошо, что я ее сразу разломила пополам: в середине там мака не было совсем! Не было его и ближе к краю - так, чуточку. А зато края булочки снаружи были обмакнуты в слащавую маковую смесь, как бы намекающую на выпирающую начинку.
Тесто на вкус тоже не порадовало, но то вже таке.
Пассажиров поезда Львов-Мариуполь просят не беспокоиться.

Как говорила Голда Меир, "Где здесь место для компромисса?"

Дніпро: Готель та ресторан "Асторія"

26 грудня 1918 червона гвардія та повстанці батька Махна увірвалися до Катеринослава. «Асторію» захопили штурмом, і в ній, як і рік тому, розташувався Ревком, доповнений цього разу штабом Махна. (Див. старий фільм "Хождение по мукам")

«Готель «Асторія» з золотими візерунками на червоних мурах, постійний штаб усім переможцям над містом... Його кімнати байдуже приймали нову владу, його льох бачив усяких в’язнів, а прапор на даховому шпилі покірно зміняв свої кольори», – підсумував трагедію готелю Валер’ян Підмогильний кілька років потому.

І нібито вистачало в Катеринославі великих громадських приміщень, проте якась непереборна сила всіх «визволителів» тягнула саме до «Асторії». Услід за більшовиками та Махном, які утримували місто п’ять днів, тут побували штаби Директорії, Червоної, 1-ї Української та білої Добровільницької армій.

Верхівкою «військової» кар’єри готелю стала осінь 1919 року. Махно, який знову захопив Катеринослав, оголосив його «вільним містом» і фактично столицею своєї дивовижної держави. За старою пам’яттю Нестор Іванович зупинився в «Асторії» на шість тижнів, перетворивши її на урядову резиденцію.

Традицію, що склалася в лихі роки, частково порушили тільки останні «визволителі» міста. 1921 року 1-ша Кінна армія, хоча й зайняла «Асторію», проте вже не під штаб, а всього лише під квартири командного складу.

З початком НЕПу в місті відкрилося багато колишніх конкурентів колишньої «Асторії». В ній же, як і раніше, розташовувалися квартири офіцерів місцевого гарнізону.Але «Асторія» не хотіла зникати. Вірніше, Місто не бажало, аби вона зникла. Рекламні оголошення 20-х років буквально рябіють фразами: «б. «Астория»», «возле б. Астории», «против б. «Астории»». Місто, яке швидко втрачало своє минуле, імена людей, будинків, вулиць, забувало та зраджувало, вперто і мовчазно противилося остаточній загибелі «Асторії».

Мовчазний спротив Міста, як не дивно, закінчився перемогою. 1931 року, того самого, коли в ситому Нью-Йорку вдруге відкривали «Wаldоrf-Аstоriа», в Дніпропетровську, на проспекті Карла Маркса, так само знову відкрили готель «Асторія». Офіцерів відселили. Перед парадним знову з’явився швейцар, за стійкою у вестибулі – портьє-«реєстратор», а в ресторані заметушились офіціанти.

Занедбану «Асторію» тридцятих, звичайно ж, не порівняти було з чарівною казкою дореволюційної «Асторії». Чого вартий сам лише гуртожиток «Асторія» на 178 місць! Та й готельний трест розпорядився готелем не найкращим чином. Третину номерів він зайняв під власну контору, а в решті розселив своїх співробітників. Аби розігнати цю велетенську відомчу комуналку, в 1936 році знадобилася спеціальна постанова обкому партії, й лише після цього «Асторія», нарешті, стала повноцінним готелем.

Восени 1943 року, коли центром міста пронісся вихор артилерійських дуелей, «Асторія» не постраждала. Устаткування, звичайно ж, було знищене, опалення, водогін, електропроводка ушкоджені, шибки вибиті. Проте посеред порожніх вигорілих «кліток» вона стояла зовні незмінна.

Це, мабуть, і врятувало готель під час повоєнної реконструкції Проспекту. Коли прибирали «еклектику», «ренесанс», «модерн», зносячи руїни, обтесуючи «клітки» зруйнованих будинків в «ар-деко», надбудовуючи та перебудовуючи, «Асторія» встояла.

За двома зайцями (1961) (українською)

"За двома зайцями (1961) (українською)" (Watch on YouTube)