ernestine_16

26 грудня 1918 червона гвардія та повстанці батька Махна увірвалися до Катеринослава. «Асторію» захопили штурмом, і в ній, як і рік тому, розташувався Ревком, доповнений цього разу штабом Махна. (Див. старий фільм "Хождение по мукам")

«Готель «Асторія» з золотими візерунками на червоних мурах, постійний штаб усім переможцям над містом... Його кімнати байдуже приймали нову владу, його льох бачив усяких в’язнів, а прапор на даховому шпилі покірно зміняв свої кольори», – підсумував трагедію готелю Валер’ян Підмогильний кілька років потому.

І нібито вистачало в Катеринославі великих громадських приміщень, проте якась непереборна сила всіх «визволителів» тягнула саме до «Асторії». Услід за більшовиками та Махном, які утримували місто п’ять днів, тут побували штаби Директорії, Червоної, 1-ї Української та білої Добровільницької армій.

Верхівкою «військової» кар’єри готелю стала осінь 1919 року. Махно, який знову захопив Катеринослав, оголосив його «вільним містом» і фактично столицею своєї дивовижної держави. За старою пам’яттю Нестор Іванович зупинився в «Асторії» на шість тижнів, перетворивши її на урядову резиденцію.

Традицію, що склалася в лихі роки, частково порушили тільки останні «визволителі» міста. 1921 року 1-ша Кінна армія, хоча й зайняла «Асторію», проте вже не під штаб, а всього лише під квартири командного складу.

З початком НЕПу в місті відкрилося багато колишніх конкурентів колишньої «Асторії». В ній же, як і раніше, розташовувалися квартири офіцерів місцевого гарнізону.Але «Асторія» не хотіла зникати. Вірніше, Місто не бажало, аби вона зникла. Рекламні оголошення 20-х років буквально рябіють фразами: «б. «Астория»», «возле б. Астории», «против б. «Астории»». Місто, яке швидко втрачало своє минуле, імена людей, будинків, вулиць, забувало та зраджувало, вперто і мовчазно противилося остаточній загибелі «Асторії».

Мовчазний спротив Міста, як не дивно, закінчився перемогою. 1931 року, того самого, коли в ситому Нью-Йорку вдруге відкривали «Wаldоrf-Аstоriа», в Дніпропетровську, на проспекті Карла Маркса, так само знову відкрили готель «Асторія». Офіцерів відселили. Перед парадним знову з’явився швейцар, за стійкою у вестибулі – портьє-«реєстратор», а в ресторані заметушились офіціанти.

Занедбану «Асторію» тридцятих, звичайно ж, не порівняти було з чарівною казкою дореволюційної «Асторії». Чого вартий сам лише гуртожиток «Асторія» на 178 місць! Та й готельний трест розпорядився готелем не найкращим чином. Третину номерів він зайняв під власну контору, а в решті розселив своїх співробітників. Аби розігнати цю велетенську відомчу комуналку, в 1936 році знадобилася спеціальна постанова обкому партії, й лише після цього «Асторія», нарешті, стала повноцінним готелем.

Восени 1943 року, коли центром міста пронісся вихор артилерійських дуелей, «Асторія» не постраждала. Устаткування, звичайно ж, було знищене, опалення, водогін, електропроводка ушкоджені, шибки вибиті. Проте посеред порожніх вигорілих «кліток» вона стояла зовні незмінна.

Це, мабуть, і врятувало готель під час повоєнної реконструкції Проспекту. Коли прибирали «еклектику», «ренесанс», «модерн», зносячи руїни, обтесуючи «клітки» зруйнованих будинків в «ар-деко», надбудовуючи та перебудовуючи, «Асторія» встояла.