Сергій Жадан

[ernestine_16]

І голосів дорожніх добра вість,
й пташині тіні на ставкових водах,
і дощ перебивається, мов подих,
і заримовано чиюсь відвагу й злість.

І я, запам’ятавши, повторю
у пам’яті, немов чужу адресу:
читати листя, як недільну пресу,
спалити голос, мов нічну зорю.

І вже не важить жодна з таємниць,
і відданість сприймається, як виклик,
і свідчення померлих та загиблих
береш, мов книги із чужих полиць.

І щедрий час відваги й однини,
і стійкості напружене навчання,
і наратив жіночого мовчання,
і мова ніжності
часів війни.

І світло ще доходить власних меж.
І темним друком вписуються дати.
І варто зберегти і передати.
І зберігаєш.
І передаєш.