![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Д.Вовнянко
Jun. 30th, 2019 01:40 pm"...Що викликає в людях таку ненависть до Порошенка? Очевидно, ідеться не про логічні викладки – існує якесь суто ірраціональне відчуття, яке виступає в тій ненависті первинним, байки від Дубінського і Шарія – другорядне яке знайшло свій родючий ґрунт.
Що це?
Відповідь дає історія.
З такою самою щирою ненавистю, УНРівська еміграція відгукувалася про гетьмана Павла Скоропадського.
«Панок, гнобитель, пахолок Росії»…
Україна у 1920 році зникла з мапи світу під керівництвом Симона Петлюри, але УНРівська еміграція навіть через 20 років повторювала мов мантру: «Україну згубив гетьман!».
І тоді ж прибічники гетьмана Скоропадського назвали причину цієї ненависті: «Головна претензія до Скоропадського та, що він був паном». Тобто – поміщиком. Крупним заможним землевласником.
Проблема Порошенка в очах щирих ненависників полягає в тому, в чому в очах західного виборця була б його перевага – він мільйонер.
Власник крупного ефективного бізнесу, відомого міжнародного бренду. Власник заводів, які працюють, дають прибуток, завойовують ринки, платять зарплатню працівникам і фінансують соціальні програми.
Така людина для багатьох українців – ворог за визначенням.
Чому? Тому, що працює колективна психологія: у 90-х роках, багато людей хотіли приватизувати країну, але не всім те вдалося. У людях говорить банальна заздрість до успішної людини, помножена на відчуття власної недолугості.
Говорить типова класова ненависть за Марксом.
Те, що колись мені на заводі висловлювали мої підлеглі, робочі: «Чому директор краще за мене живе? Мені платити мусять за одне те, що я прийшов на роботу».
За Порошенка (вдумайтеся - !) їм не тільки халяви не дали – їх примусили комуналку оплачувати майже як у Європі (як у Європі ми і зараз НЕ платимо)! Хіба не зрозуміло, що все це – лише «аби пограбувати народ»?
Класову ненависть всі роки Незалежності натхненно підігрівали наші демократичні ЗМІ і моральні авторитети.
Навіть зараз, зверніть увагу: вони продовжують спекулювати на комунальних тарифах.
Ніхто не говорить про необхідність підняти середню продуктивність праці українців від 3 доларів на годину, до хоча б 10 доларів (про 60 доларів, як у Німеччині, я мовчу взагалі).
Бо то ж працювати треба, а працювати і жертвувати, такі люди не люблять.
Їм миліше – відняти і поділити. ЗМІ дають їм багатий грунт для мрій – корупціонери, крадії… Без судів, самі звинувачення...
...Але ж серед 73% - чимало підприємців, людей успішних і самодостатніх – скажете ви.
Чому їхня ненависть до Порошенка така сама ірраціональна та невтримна?
Відповідь на це питання проста. В цих людях говорить жагуча й незламна жага прибутків, яка заплющує їм очі на реальну соціальну ситуацію в країні та на інтереси держави.
Простіше кажучи – в них говорить жлобство. боляче це писати. Я все життя вважав клас підприємців найбільш прогресивним в країні. Вважаю так і зараз.
Проте практика показує, кожна монета має дві сторони. Частково – бажання підприємців мусить обмежувати держава".
Що це?
Відповідь дає історія.
З такою самою щирою ненавистю, УНРівська еміграція відгукувалася про гетьмана Павла Скоропадського.
«Панок, гнобитель, пахолок Росії»…
Україна у 1920 році зникла з мапи світу під керівництвом Симона Петлюри, але УНРівська еміграція навіть через 20 років повторювала мов мантру: «Україну згубив гетьман!».
І тоді ж прибічники гетьмана Скоропадського назвали причину цієї ненависті: «Головна претензія до Скоропадського та, що він був паном». Тобто – поміщиком. Крупним заможним землевласником.
Проблема Порошенка в очах щирих ненависників полягає в тому, в чому в очах західного виборця була б його перевага – він мільйонер.
Власник крупного ефективного бізнесу, відомого міжнародного бренду. Власник заводів, які працюють, дають прибуток, завойовують ринки, платять зарплатню працівникам і фінансують соціальні програми.
Така людина для багатьох українців – ворог за визначенням.
Чому? Тому, що працює колективна психологія: у 90-х роках, багато людей хотіли приватизувати країну, але не всім те вдалося. У людях говорить банальна заздрість до успішної людини, помножена на відчуття власної недолугості.
Говорить типова класова ненависть за Марксом.
Те, що колись мені на заводі висловлювали мої підлеглі, робочі: «Чому директор краще за мене живе? Мені платити мусять за одне те, що я прийшов на роботу».
За Порошенка (вдумайтеся - !) їм не тільки халяви не дали – їх примусили комуналку оплачувати майже як у Європі (як у Європі ми і зараз НЕ платимо)! Хіба не зрозуміло, що все це – лише «аби пограбувати народ»?
Класову ненависть всі роки Незалежності натхненно підігрівали наші демократичні ЗМІ і моральні авторитети.
Навіть зараз, зверніть увагу: вони продовжують спекулювати на комунальних тарифах.
Ніхто не говорить про необхідність підняти середню продуктивність праці українців від 3 доларів на годину, до хоча б 10 доларів (про 60 доларів, як у Німеччині, я мовчу взагалі).
Бо то ж працювати треба, а працювати і жертвувати, такі люди не люблять.
Їм миліше – відняти і поділити. ЗМІ дають їм багатий грунт для мрій – корупціонери, крадії… Без судів, самі звинувачення...
...Але ж серед 73% - чимало підприємців, людей успішних і самодостатніх – скажете ви.
Чому їхня ненависть до Порошенка така сама ірраціональна та невтримна?
Відповідь на це питання проста. В цих людях говорить жагуча й незламна жага прибутків, яка заплющує їм очі на реальну соціальну ситуацію в країні та на інтереси держави.
Простіше кажучи – в них говорить жлобство. боляче це писати. Я все життя вважав клас підприємців найбільш прогресивним в країні. Вважаю так і зараз.
Проте практика показує, кожна монета має дві сторони. Частково – бажання підприємців мусить обмежувати держава".
